logos

Головна » Інтерв'ю » "Чотири дні жили в автівці”. Херсонець розповів, як вдалося виїхати з міста

"Чотири дні жили в автівці”. Херсонець розповів, як вдалося виїхати з міста

- В місті ставало все небезпечніше для жителів з активною проукраїнською позицією, - розповів ТЕКСТАМ Twitter користувач Гошик Вінницький, відповідаючи на запитання, як вони наважилися ризикнути виїхати:


- Донька все частіше жалілась на головний біль і прокидалася вночі з криками - ми жили недалеко від Чорнобаївки, то ж чули цілодобові вибухи, бачили і відчували все, що там відбувалося. А ми, дорослі, залишилися без роботи і грошей. Засобів для існування залишалося все менше, з продуктами в місті ставало все гірше.

Гошик Вінницький - анонімний аккаунт (створений у 2015 році, має більше 1,7 тисяч фоловерів), автор якого - реальна особа, мешканець мікрорайону Шуменський. Упродовж війни він писав про те, що відбувалося у тимчасово окупованому Херсоні: про обстріли, ціни, пошуки необхідних ліків.

“Новин з Херсону від мене, скоріш за все, більше не буде. Ми вирвались з окупації. Чотири дні жили в автівці”, - так починається його історія евакуації.
З дозволу автора нижче публікуємо його історію, яку він розповів у Twitter-треді.

Майно розпродали за безцінь

“До поїздки ми готувались заздалегідь. Розпродали практично за безцінь все майно, яке мали. Багато чого подарували друзям, багато речей залишили в надії, що все ж таки колись приїдемо у вільний Херсон і заберемо їх. Майно продавали зі сльозами на очах. Коли продавав велосипед доньки, то ледь заспокоїв її, так плакала, що я сам ледь не розплакався, прийшлось піти на поступки і пообіцяти їй, що коли облаштуємось на новому місці, то відразу купимо їй собаку, про яку вона так мріє.


Скажу відразу, що жити в Херсоні ми, скоріш за все, більше не будемо -- донька та дружина категорично проти.

Власного авто у нас не було, тому кілька днів пішло на пошук недорогого автомобіля. З цим були проблеми, оскільки всі нормальні автівки по адекватній ціні розібрали вже давно. Залишились або євробляхи або взагалі хлам, на яких страшно було їхати. І от в одного перекупа ми знайшли опелька 89-го року, хетчбек з великим багажником - те, що потрібно. Їде нормально і навіть вселяв надії, що таки доїде. Я навіть особливо не дивився на його стан.


Два дні на збори - і от настав той день. Ми мали їхати колоною з моїми знайомими з Чорнобаївки, але вони чомусь мені не подзвонили, коли будуть виїжджати, як ми домовлялись. Я телефонував, але ніхто не відповідав. Трохи почекали і поїхали самі.

Виїхали десь опів на шосту ранку. Місто проїхали швидко, незважаючи на комендантську годину. Було багато тих, хто просто летіли.


І от перший блокпост, там стояли рашисти (відмічати їх на карті буду червоними квадратиками). В чергу ми стали навпроти молокозаводу “Данон”. Три години в черзі - і от ми під'їхали.


Донька дуже боялась, ледь не плакала. Та й самому було страшно від того, що не знаєш, як себе поводити. Але начитавшись різних чатів, намагався поводити себе ввічливо і відразу давав розкриті паспорти. Все пройшло спокійно, орк переглянув паспорти і пропустив, навіть багажник не дивився.

Перший блокпост. Тут і далі - скріни автора треду, червоними квадратами обведені блокпости.
Перший блокпост. Тут і далі - скріни автора треду, червоними квадратами обведені блокпости.

Наступний блокпост був на розвилці Бериславського шосе і об'їздної, все навкруги обвішали своїми тряпками, кругом окопи. Самі орки в залізних касках, брудні, смердючі і з іржавими автоматами, з яких ніколи не стріляли. Знову перевірка документів і тих, хто їде.


Пропустили швидко. Наступний блокпост - в Дар'ївці. По дорозі до неї дуже багато розстріляних цивільних автівок, дві швидких, в самій Дар'ївці стоїть спалена С-300. Її приналежність визначити не зміг.

В Дар'ївці знову “ЛДНР”-івці оглянули документи, салон і багажник. Пропустили. Наступний блок-пост - в Лиманці, теж “ЛДНР”, на Ниві.


І тут стався перший казус: в мене заглохла автівка, виявилось, що після зими не вийнята заслонка радіатора. Деякі водії відразу підійшли і почали допомагати. Я трохи постояв, завівся і поїхав, мене навіть пропустили, щоб ми стали в свою чергу.


Але був ще один казус: якийсь крутелик на Infiniti, насравши на всіх, почав об'їжджати чергу і на блокпосту його відправили в сторону і змусили дістати всі речі з багажника, але пропустили.

Ми пройшли спокійно, перевірили документи і поверхнево багажник. А далі почалось: стали в чергу, в якій простояли до самого вечора. Багато хто почав повертатись, я вже познайомився з людьми, які стояли слідом за нами на Subaru, ми розговорились і вже тримались разом аж до самого Кривого Рогу. Разом прийняли рішення ночувати в найближчому селі. Люди підказали, що там є ферма, де можна стати автівкою. Так воно і було. Бажаючих ночувати було більше сотні автівок. На дорозі орки заборонили ночувати.


На фермі була вода і фермер, який вранці і ввечері запускав генератори, щоб доїти корів. Частину молока він возив в Херсон на продаж, а частину вимінював у орків на паливо. Там ми і ночували дві ночі. Спали в автівках. Там була гаряча вода і туалет. Також фермер розповів, що вранці можна буде пройти цей блокпост.


І от ми вирішили наступного дня десь о четвертій ранку спробували проїхати, але виявилось, що багато автівок о 2-й ночі вже почали їхати до блокпосту, в результаті орки почали стріляти в повітря і нікого не пропустили. На блокпосту стояли буряти, які нікого не пропускали, ні хворих, ні вагітних, ні інвалідів. Говорили, що першим автівкам навіть колеса прострелили. Так ми простояли цілий день. Познайомились ще з людьми з двох автівок. Ввечері знову ночівля на фермі, погода геть зіпсувалась -- мряка, сильний вітер. Час тягнувся дуже повільно, що дуже сильно давило на нерви, зв'язку майже не було. Багато автівок поїхали назад в Херсон. На ночівлю залишилось близько десятка. Спати було дуже холодно, під ранок сильно замерзли. О п'ятій ранку наступного дня ми знову виїхали до блокпосту - і знову нікого не пропустили. Але з'явився зв'язок і інтернет.


В месенджерах ми прочитали, що є дорога через село Давидів Брід. Рішення було прийнято миттєво -- пробувати проїхати там. Оскільки ніхто, окрім мене, не знав, де це і як туди їхати, мене поставили ведучим колони. Наша колона - це чотири автівки, пасажири і водії яких познайомились між собою в дорозі. Також ми забрали з собою хлопця, ветерана АТО (автор обіцяє про нього окремий тред у Твіттері - Ред.). Сформувавшись колоною, ми виїхали. Доїхавши до Дар'ївки, вирішили заїхати на заправку, палива трохи витратили за ці дні. Заправки були зачинені - вихідний. Вирішили їхати через Берислав, з надією там щось знайти. Рушили.


Через кожних 500-1000 метрів стоять орки. Більшість не зупиняло. Ми блокпости проходили швидко за рахунок дитини в машині. Буса з нашої колони дуже сильно перевіряли. Ми знижували швидкість, щоб дати бусу нас наздогнати. Їхали максимально швидко. Перша серйозна перевірка була у Тягинці, оглянули салон, багажник, переписали номери авто і паспортні дані.


Наступна серйозна перевірка була за поворотом на Вірівку. Перевіряли паспорти, телефони, багажник. З нашої автівки забрали всю їжу, в мене хотіли забрати два дитячих телефона, тому що я не міг їх відразу знайти, але випросив -- пожаліли. В автівки не з нашої колони віджали ноут. Хлопця з АТО роздягнули, дуже сильно оглядали і розпитували. Пропустили. Наступний блокпосту був у Широкій Балці -- пройшли швидко. Перед в'їздом в Берислав легкові авто пропустили швидко, буса знову ретельно оглядали. В Бериславі почали питати в людей, де можна палива купити. Все марно. І от біля автовокзалу і АТБ ми наткнулись на місцевого, чи то чиновника, чи то мажора, який сказав, що зараз з Каховки приїде людина, в якої є паливо. Знову повезло, я купив 20 літрів, інша автівка - 10 літрів 92-го, хоч щось. Вже було спокійніше, що заправились. Він же нас вивів з міста короткою дорогою в сторону Давидова Брода, у нього, скоріш за все, були зв'язки з орками, тому що провів нас через два блокпости без зупинок, а потім кудись звернув і зупинився біля палатки орків.


Далі ми знову поїхали самі, до Давидова Брода пройшли близько двадцяти блокпостів. Нас ще зупиняли, тільки щоб "стрільнути" сигарет. На більшості постів стоять “ЛДНР”овці, в залізних касках, з гвинтівками Мосіна або ржавими АК, немиті, брудні, смердючі.


На одному блокпосту мене запитали, хто їде в авто, потім доньці сказали показати, де її мама. Показала. Пропустили. Буса знову ретельно оглядали. З легковушки виклянчили 100 гривень, "штоб віпіть, сєгодня же празднік". Ще, що більше всього бісило, це те, як вони вітались "Крістос васкрєс". Тьфу, плять, аж гидко. Ще на одному блокпосту нас зупинили, бо їм не було видно білих тряпок, які вчеплені до склоочисників, змусили перечепити на ручки дверей. Хрін з вами, перечепив. Пропустили. Ще один блокпост. Знову перевірка салону і багажника. Перевірка паспортів, техпаспорта автівки, кількість людей в авто. Все це та номери авто записували в якийсь журнал.


1-2-1 -- 1 дорослий Ч, 2 дорослих Ж, і 1 дитина. Нахрін це їм, я не знаю.

Останній блокпост орків був при в'їзді в Давидів Брід. Орки були дуже злі, на всіх кричали. Знову огляд салону і багажника. Бус вкотре потрапив під ретельний огляд. Пропустили. Далі замінований міст і “сіра зона”. На мосту стільки вибухівки, що якщо вони його підірвуть, знесе половину села.


Далі 13 км сірої зони, летіли на швидкості, незважаючи на вбиту дорогу, там моїй автівці і дісталось, відірвав правий задній амортизатор. Заїхали в Білу Криницю. Селище розбите, видно, що були важкі бої. Навколо нерозірвані боєприпаси, спалені будинки, пробиті дахи, практично всі будинки без вікон.


Там же ми побачили наших військових. Сльози самі котились з очей, плакали всі. Крізь сльози я промовив: "Ми це зробили, ми вирвались!" В наступному селі був наш блокпост. Гарні, чистенькі, підтягнуті воїни, перевірили документи і пропустили. Там же я зірвав білі тряпки і з матюками на орків викинув їх. Хлопці посміялись і побажали щасливої дороги.


В селі ми стали в чергу на наступний блокпост, де автівки та документи ретельно перевіряли нацгвардія і СБУ. Черга була аж до іншого села, де і був розташований блокпост. По моїм підрахункам стояло більше двох тисяч, автівок. Місцеві жителі, волонтери і ЗСУ пригощали всіх чаєм, кавою, какао, водою. Дітей різними цукерками і смаколиками.


Там же ми підійшли до наших хлопців і почали розказувати їм де, кого і яку техніку бачили. Вони покликали ще когось і почали нас уважно слухати. Поскільки я добре знаю ту місцину, деталі розміщення техніки і живої сили були повідомленні з великою точністю.


В черзі ми простояли приблизно 12 годин. І от після 12-ї ночі наші почали добряче насипати оркам. Працювало все, РСЗВ, ствольна артилерія, бахкало безперервно, весь горизонт просто світився. Ми стояли і раділи, що теж змогли чимось допомогти. Близько 4-ї ночі до нас підійшли нацгвардійці і СБУ. Одні оглянули салон та багажник, інші - документи, пофоткали їх і пропустили. На самому блокпосту нам розказали дорогу, як їхати і пригостили сигаретами. Дорога була сильно заплутана і розбита, моя колона від мене відстала і заблукала. Довелось повернутись і шукати їх по селі. Знайшов. Поїхали далі.


За якимось селом виїхали на хорошу дорогу. Кілька наших блокпостів - і от ми вже в Кривому Розі. Це було десь близько шостої ранку. Нас зустрів мій одногрупник, якого я 10 років не бачив. Не за таких умов я хотів з ним зустрітись, але все ж таки...


Він розповів, на яких АЗС є паливо. На одній ми зупинились, вперше поїли теплої їжі за чотири дні, попили кави, поспілкувались. Також розповіли йому історію хлопця з АТО, якого ми вивезли. Андрій відразу зайнявся його питанням і забрав його з собою.


Зайшли в супермаркет, нашому диву не було меж, є все, що душа забажає і чого ми не бачили за два місяці окупації.

Всі говорили, що тут навіть повітря інше -- це було повітря свободи. В дівчини з буса був день народження, ми всі дружно привітали її, а вона сказала, що це найкращий її день народження. В Кривому Розі наші шляхи розійшлись, хтось поспішав, бо їх вже чекали, хтось їхав в іншу сторону. Ми обійнявшись та обмінявшись номерами роз'їхались кожен своєму напрямку.


От так от закінчилась наша історія…"