logos

Головна » Інтерв'ю » «До тебе стукають, а ти розумієш, що не можеш захистити свою родину». Журналіст з Херсона – про життя в окупації

«До тебе стукають, а ти розумієш, що не можеш захистити свою родину». Журналіст з Херсона – про життя в окупації

Євген Кучеров – журналіст, який до недавнього часу перебував в окупованому Херсоні. Він розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя», як місто живе під контролем російських військових, що відбувається в навколишніх селах та як йому вдалося евакуюватися із заблокованої окупантами області.
Вулиці окупованого Херсону, червень 2022 року
Вулиці окупованого Херсону, червень 2022 року

«Останній захід сонця на неокупованій Україні»

– Біля Нової Каховки окупанти одразу почали чіпляти свій прапор (російський – ред.) 24-го (лютого – ред.) вже в обід. І до нас (у Херсон – ред.) з'явилися, почалися там бої, усі чули що відбувається біля Антонівки. Фактично 24 числа – це був останній захід сонця, який ми побачили у вільній, неокупованій Україні. Ми були в самому Херсоні, ми жили в спальному районі.

Євген каже, залишаючись у Херсоні, намагався концентруватися на інформуванні іноземних ЗМІ про те, що відбувається в окупації.


– Я працював, допомагав закордонним ЗМІ, допомагав зв’язуватись з людьми, організовував інтерв'ю, перекладав під час zoom-зв'язку, чи то WhatsApp, чи чимось іншим, допомагав нашому меру (Ігорю Колихаєву – ред.) розповідати за кордоном, що відбувається у Херсоні. В принципі, я в цьому бачив свій громадянський обов'язок, бо в україномовному, російськомовному інформаційному просторі і без мене там багато людей працювало, а я саме сконцентрувався на тому, щоб англомовне суспільство знало, що у нас тут робиться. Бо на той момент з'ясувалося, що коли всі повиїжджали, або хтось перестав працювати, саме тих, хто розмовляє англійською і може допомогти нашим закордонним колегам дізнатися про Херсон, – була нестача таких людей.


На думку журналіста, весь цей час йому вдавалося уникнути активного переслідування саме через те, що не працював в цей час в україномовному просторі.

В україномовному просторі я не працював, бо це вже стало небезпечно

– Орки (російські військові – ред.) явно не відстежують англомовний простір, і тому в мене був подвійний захист. В україномовному просторі я не працював, бо це вже стало небезпечно і плюс мій голос легко впізнати, якщо хтось там дивився один місцевий телеканал. І от таким партизанським чином я вирішив підпільно працювати, допомагати не забувати про Херсон.

Євген не знає, чи знаходився він в тих самих списках, за якими окупанти проводили пошук місцевих активістів та журналістів.


– Мені допомогло те, що я не був журналістом саме від якогось видання, десь останніх 2 роки. Тобто не було такого, щоб я ходив і представлявся якимось певним телеканалом. Я був фрилансер, фіксер, але такого, щоб я останній час світився як представник якогось видання або ЗМІ, такого не було. Чесно, не знаю, чи пощастило, але головне, що є результат – усі вибрались живі і здорові, ніхто не на підвалі і ми на підконтрольній владі Україні території.

«Переважно всі продукти з Криму»

– Завжди, перш ніж скаржитись на щось, я завжди згадую про Маріуполь. Після Маріуполя, ми херсонці, у яких була вода і світло, і деякий час зв'язок, і телефонний зв'язок, і в принципі в нас опалення було до останнього…


Я це кажу, лише про сам Херсон, бо те, що відбувалося в навколишніх селах, вони страждали більше ніж ми

– І от порівнюючи наші умови побутові, звичайно, стало менше продуктів, але вони є, все подорожчало, але з голоду ніхто не вмре. Ми спочатку купували за завищеними цінами, і картоплю мішками, і борошно, і все на світі, потім воно трохи вирівнялось. Так, звичайно, переважно всі продукти з Криму були, маю на увазі не картоплю з морквою, а інший асортимент, що продається в магазинах. Але я це кажу, лише про сам Херсон, бо те, що відбувалося в навколишніх селах, вони страждали більше ніж ми.


Ситуація в навколишніх селах була набагато гіршою, каже Євген.

Чорнобаївка – там вже жах, немає ні світла, ні комунікацій, все розбомблене, людей меншає, орків більшає

– Трохи далі від Херсону – Чорнобаївка і там вже жах, немає ні світла, ні комунікацій, все розбомблене, людей меншає, орків більшає. Вони з ними частіше стикаються і що там робиться… Антонівка теж дуже сильно постраждала, Білозерка, ті, що далі. Ви розумієте, навіть видно було, коли люди приїздять до Херсона, які вони втомлені і сірі були, виснажені. Тобто ми, як місто, ми не показник.

«Хочемо деокупації області»

Журналіст вважає, що після деокупації всієї Херсонщини у правоохоронних органів буде дуже багато роботи.

Хочемо, щоб сам Херсон звільнили, а хочемо, щоб звільнили Херсонську область саме, бо нашим людям, нашим селянам, – їм найтяжче

– Найстрашніше з'явиться, коли цю територію звільнять і почнеться розслідування, що робилось в навколишніх селах. У Херсоні теж повилазять різні злочини, пограбування, але села – це найстрашніше. Тому ми не стільки хочемо, щоб сам Херсон звільнили, а хочемо, щоб звільнили Херсонську область саме, бо нашим людям, нашим селянам, – їм найтяжче і вони, до речі, часто тікали саме до Херсона, аби в Херсоні нормально пожити, поїсти, побути зі світлом, з водою і так далі. Тому в мене язик не повернеться розповідати як мені тяжко було в самому Херсоні, в місті. Лише морально тяжко, бо вибачте, зранку або ввечері ти чуєш, як стрільба з автоматів чи з чогось більш важкого, чи ніби кулемет якийсь, чи БМП, щось таке великокаліберне. Зранку, люди знімають криваві сліди по асфальту, десь рука з кровʼю, вже когось там застрелили.

«Життя як у 1990-ті роки»


До тебе стукають, а ти знаєш, що ти нічим не захистиш свою родину і себе – це найгірше відчуття

– Коли вони (російські військові – ред.) не їздять, так подивишся навколо, ніби-то все нормально, тільки що як в 90-ті – ліки з машин, їжа з машин, але тут вони підʼїжджають, стають двома мобільними блокпостами і всіх перевіряють. Наприклад, перевіряють у жінки машину і кажуть: «Давай, знімай сережки». Сміються, це в них такий гумор. Ну і плюс це відчуття, що до тебе стукають, а ти знаєш, що ти нічим не захистиш свою родину і себе – це найгірше відчуття.

– І мені здається, що людина, у якої в руках зброя, відчуває себе трохи краще ніж та, що сидить вдома – до неї стукають 6 автоматників і вона знає, що вона нічого абсолютно не може. Тому я б сказав, що в нас були якісь моральні проблеми, ніж справжні фізичні. І звичайно, що навколишні села – це задля них треба звільнити Херсонщину. Там немає зв'язку, немає інтернету, вони не можуть нічого нікому доповісти, що відбувається. І люди, коли щось сталось, навіть не можуть набрати швидку допомогу, вони біжать до якогось охоронця, десь на якомусь підприємстві, бо там є стаціонарний телефон, то це абсолютна цивілізаційна і гуманітарна катастрофа саме у селах Херсонської області.

Про мера Колихаєва

Перебування досі, в окупації, мера Херсона Ігоря Колихаєва викликає багато дискусій в суспільстві. Але Євген впевнений, що окупантам вигідно, аби інфраструктура міста нормально працювала, тому, вважає він, Колихаєва не чіпають.
– Це моя особиста думка і мої міркування. Я особисто думаю, що він не колаборант, я думаю, що він дійсно залишається на своєму місці як мер і дійсно виконує свою роботу за однієї простої причини – якщо його не буде, то інфраструктура Херсона, вона просто полетить шкереберть, а це додаткові проблеми, які оркам не потрібні. Тобто їх влаштовує, що хтось займається інфраструктурою міста і вони на це не відволікаються і в них немає цього головного болю.


– Якщо проаналізувати, як висловлюється Колихаєв в інтерв’ю, він, звичайно, їх (окупантів – ред.) не обзиває, але він чітко дає зрозуміти, що в нього проукраїнська позиція і в принципі, якби була якась інша людина, – вже давно б вона пішла на підвал і з нею б велися розмови, щодо того, що таке «русский мир» (рос.)і як і кого треба любити. Але мені здається, що саме те, що він займається структурою міста – це і є його безпековою гарантією, тому його не чіпають.


«Ризиків їхати більше, ніж залишатися»

Перед тим, як прийняти рішення – їхати з окупованого міста та області, Євген ретельно зважував на безпекову ситуацію у дорозі та на блокпостах.

Херсон, червень 2022 року
Херсон, червень 2022 року
Дізнаємося, що хтось підірвався, потім дізнаємось, що хтось потрапив під артобстріл, потім дізнаємося, що когось розстріляли

– Ми дуже довго слідкували за ситуацією. Ми слідкували, ще коли була перша дорога від Херсона до Миколаєва, потім коли була друга дорога через Снігурівку, потім коли була друга дорога трохи північно-східніше через район Нововоронцовки, ближче до Кривого Рогу. Але наскільки ми бачили, там ситуації були дуже небезпечні і скільки ми відстежували, у нас особлива увага була до тієї деталі, чи є списки на блокпостах. І постійно ми чули про те, що там немає ніяких гарантій безпеки. Дізнаємося, що хтось підірвався, потім дізнаємось, що хтось потрапив під артобстріл, потім дізнаємося, що когось розстріляли.

Інформація про тих, хто не доїхав, вона або не подається, бо ніхто не доїхав, або подається з величезною затримкою

– Тобто ми розуміємо, що інформація про тих, хто виїхав, вона нормальна, вона подається майже онлайн, а інформація про тих, хто не доїхав, вона або не подається, бо ніхто не доїхав, або подається з величезною затримкою. І за всіма цими ознаками ми зрозуміли, що ризиків їхати – більше, ніж залишатися.
Врешті Євген та його сімʼя наважились виїжджати, зробивши ставку на дорогу через Василівку на Запоріжжя.

– Довго слідкували, довго аналізували. Плюс виникла потреба, бо дитині треба складати екзамени, 11 років навчання, іншим дітям треба вчитись десь і ми побачили, що західне озброєння поступає в такій кількості, щоб Україна не програла, але щоб і не виграла. Тому ми розуміли, що в вересні ніхто нічого не звільнить і треба готуватися до довгої війни, треба готуватись до навчання не в Херсоні, а на підконтрольній (владі України – ред.) території. Усі ці фактори склались, і ми вирішили поїхати.
Херсон, червень 2022 року
Херсон, червень 2022 року

Дорога з окупації

– На території до сірої зони все було нормально, тобто це окупована територія, орки там відстежують тільки рух між селами, вони знають, що це «їхня територія». Вони думають, що це місцеві і не особливо там напружуються, плюс спека і вони не дуже хочуть стояти на сонці, тобто я б сказав, що нам дуже і дуже пощастило.

Дорогою побачили розбиті села, де ніхто не живе, одна корова десь привʼязана, мабуть, десь залишилася жити одна людина

– Ми їхали бачили міни, тому треба бути уважними, ну і зрозуміло, що коли ти їдеш в сірій зоні ніхто не виходить по обочині в туалет, бо всі розуміють, що узбіччя заміновані. Дорогою побачили розбиті села, де ніхто не живе, одна корова десь привʼязана, мабуть, десь залишилася жити одна людина, розбомблене господарство фермерське, згорілі комбайни, трактори, ракети стирчали в дорозі від Градів. Але результат є результат – ми все ж таки виїхали, живі і здорові.