logos

Головна » Репортаж » "Зупиняють знову, забирають хлопця". Херсонка розповіла, що відбувається на блокпостах

"Зупиняють знову, забирають хлопця". Херсонка розповіла, що відбувається на блокпостах

Окупаційні війська РФ щодня вигадують нові правила, яких змушують дотримуватися жителів окупованого Херсона. Як на ці правила реагують люди та що відбувається на блокпостах у місті Суспільному розповіла мешканка одного зі спальних районів міста Леся Могилевська (прізвище змінене з в цілях безпеки).

"Життя в окупованому Херсоні - це як жити без кисню. З кожним днем його стає все менше, і важко дихати. Окупанти перекривають нам повітря, забирають волю, постійний тиск. А на вулиці буяє весна. Для багатьох херсонців тепла пора року - це обов'язкові поїздки на дачу, де в кожного свій городик, квіти, яблуні, спаржа чи бурячки. У нас навіть пам'ятник дачниці поставили. А тепер - ця маленька віддушина, ця можливість щось виростити своїми руками - перетворилася на пекло", - поділилась жінка.

Леся розповіла, що кожного року кілька місяців проводить на дачі за містом, два рази на тиждень повертаючись у Херсон, щоб поповнити запаси їжі. Та тепер їй страшно їздити на дачу після ситуації, яка трапилася на одному з блок-постів у районі Корабел.

"Спочатку перевіряли пенсіонерів, що поверталися з дач на катері в Річпорт. Зараз - блокпости по дорозі в Гідропарк. Біля моста. Вони там навіть собі пластикового стільця поставили. Колона машин стоїть і чекає, розтягнута на три зупинки. Військові окупанти відкривають усі машини, багажники, потрошать сумки. Нишпорять по пакетах. На узбіччі чийсь старий жигуль. Дверцята відкриті, а де люди - невідомо. Може, забрали у когось. Лізуть нахабно скрізь. Що ви там хочете побачити у тих сумках? Автомат між розсади?", - каже жінка.

Зупинили і маршрутку в якій вона їхала. У сало зайшов високий військовий РФ, лице було закрите балаклавою.
"Як тобі не спекотно, вороже? - це я думаю про себе, - очі вузькі. Певно, бурят. На задньому сидінні - чоловік, дачник. Звичайний чоловік, непримітний. Його забирають. Хочеться кричати прокльони. Але ж автомат. Водій пошепки: сидіть тихо, не підіймайте очей", - згадує жінка.

Вона сиділа і молилася за того чоловіка, ковтаючи сльози. Дивилась крізь вікно. Побачила відпустили.
"За 5 хвилин нашу маршрутку зупиняють знову. Забирають хлопця, рослий, але ще дитина - 15 років йому. Мати починає кричати, втрачати свідомість. Тут уже ми жінки не витримали, почали всі кричати, щоб відпустили малого. Відпустили, але всіх людей вигнали з маршрутки і ми пішли далі пішки. От як таке може бути? Як це все можна витримати? Ми на своїй землі! На своїй. А їм Бог суддя. Вірю, що справедливість буде, що нас звільнять від цих асвабадітєлєй. Бо терпець вже уривається. Хочеться взятися вили", - каже Леся.